Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка.

- Іване Петровичу, - сказав Віталик, - мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?

- Записки на уроці писати не можна, - сказав Іван Петрович. - Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві - недобре, Віталику. Записка - це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...

Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.

У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.

Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику, - писав Петрик, - я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі».

На перерві Віталик підійшов до Петрика.

- Давай коня, - сказав Віталик.

- Утік кінь... - тихо відповів Петрик.